top of page

СЕНСОНІВРАЛЬНА ГЛУХОТА

Діагноз сенсоневральна приглухуватість (СНТ) є захворюванням вашого внутрішнього вуха. СНТ - захворювання, що супроводжується порушенням слуху, обумовлене ураженням равлика, слухового нерва, стовбура мозку або кіркових центрів слуху. Сенсорна (кохлеарна) втрата слуху виникає при локалізації ураження у равлику, нейрональна (ретрокохлеарна) при патології слухового (равликового) нерва. Будь-яке захворювання, що зачіпає головний мозок, судинну та нервову системи, може призвести до сенсоневральної приглухуватості, що призводить до порушення проведення та сприйняття звуку внутрішнім вухом.


У літньому віці спостерігається зниження слуху, яке вважається нормальним (фізіологічним). Його називають пресбіакузисом (старечою приглухуватістю) і воно не є хворобливим станом. Для кожної вікової групи характерний рівень слуху.


Зниження слуху та глухота є серйозною соціальною проблемою. Одна людина з 10 тис. людей, що живуть, стає глухою або має важку втрату слуху. Повна глухота драматичніша, ніж повна сліпота: глухий сумний, а сліпий веселий. Глухий поступово віддаляється від суспільства чи закривається у собі, оскільки він може спілкуватися з іншими. Необхідність спілкування за допомогою листа для глухої людини є дуже важкою та обтяжливою, оскільки суспільство не готове до такого спілкування зі своїми членами. На жаль, люди сміються з глухих і в той же час шкодують сліпих, тому що їх недуга більш помітна.

У світі існує більше 250 млн. людей, які слабо чують. У Росії є 13 млн. слабочуючих і глухих, у т.ч. 1 млн дітей.


МЕХАНІЗМ СЛУХУ

Для того, щоб зрозуміти можливі причини виникнення приглухуватості, необхідно мати уявлення про механізм слуху. Механізм слуху можна розділити на п'ять частин: зовнішнє вухо, середнє вухо, внутрішнє вухо, слуховий нерв та мозок.


Зовнішнє вухо.

Зовнішнє вухо складається з вушної раковини та зовнішнього слухового проходу. Ці утворення збирають звукові хвилі та направляють їх до барабанної перетинки.


Середнє вухо.

Середнє вухо розташовується між внутрішнім вухом та барабанною перетинкою. Воно містить три слухові кісточки: молоточок, ковадло і стремено. Коливання барабанної перетинки передаються через середнє вухо за допомогою слухових кісточок. Рухи третьої кісточки, стремена, призводять до виникнення хвилеподібних рухів рідини внутрішнього вуха.


Стінки порожнини середнього вуха покриті слизовою оболонкою, такою само як і в порожнині носа, що містить залози та кровоносні судини. Порожнина середнього вуха повідомляється із заднім відділом порожнини носа за допомогою невеликого каналу, який називається слуховою (євстахієвою) трубою.


Слухова труба необхідна для вирівнювання тиску в порожнині середнього вуха з атмосферним тиском, що ви можете відчувати під час польоту в літаку або занурення під воду.


Внутрішнє вухо. Внутрішнє вухо знаходиться в щільній кістковій капсулі і містить рідину, в якій знаходяться тонкі слухові клітини. Клітини спираються на прозору тонку мембрану, пронизану мікроскопічними судинами. Саме тут відбувається трансформація механічних коливань рідини, спричинених рухами стремена, на електричний нервовий імпульс.


Слуховий нерв. Електричні імпульси, утворені у внутрішньому вусі, передаються до мозку за допомогою слухового нерва. Слуховий нерв розташований у невеликому кістковому каналі, що називається внутрішній слуховий прохід. Разом з ним у цьому каналі проходять також вестибулярний нерв і нерв, що приводить у рух м'язи обличчя (лицьовий нерв).


Мозок. При вході в мозок слуховий нерв утворює складні перехресні зв'язки та з'єднання, набагато складніше, ніж сучасні телефонні станції. У мозку нервові імпульси розпізнаються та трансформуються у знайомі звуки.


ТИПИ ПОШКОДЖЕННЯ СЛУХУ

Зовнішнє та середнє вухо передають звук; внутрішнє вухо сприймає його. Якщо є ізольоване пошкодження зовнішнього або середнього вуха, йдеться про кондуктивну (трансмісивну) втрату слуху (глухуватість). Якщо порушення пов'язане з внутрішнім вухом, йдеться про сенсоневральне зниження слуху (або кохлеарний неврит, за старим визначенням). У випадках, коли пошкоджено і середнє і внутрішнє вухо, говорять про змішану форму приглухуватості.


Симптомами СНТ можуть бути зниження слуху (глухість) і глухота, вушний шум, запаморочення, спотворене сприйняття звуків, погіршення слуху в шумній обстановці, утруднення розрізнення та локалізації звуків, порушення толерантності (переносимості) до невеликого шуму.


Хворе внутрішнє вухо

Будь-які причини, які можуть призвести до зміни тиску рідини у внутрішньому вусі, можуть викликати СНТ. Цими причинами можуть бути інфекція, алергія або порушення кровообігу, що викликають зміни не тільки в рідині внутрішнього вуха, а й у його мембранах.


СНТ, пов'язана зі слуховим нервом

Найчутливіші механізми слуху пов'язані зі слуховим нервом. Невеликі слухові клітини, які перетворюють механічні коливання рідини внутрішнього вуха в нервові імпульси можна порівняти з клітинами сітківки ока, які перетворюють світлові хвилі в нервові імпульси. Мінімальний сторонній вплив на ці найтонші клітини може призвести до порушення їх функції та подразнення. Це може спостерігатися за різних станів, таких як інфекція, алергія, гострі або хронічні системні захворювання, що супроводжуються інтоксикацією; короткочасне перебування в умовах гучного звуку або тривале перебування в приміщенні з високим рівнем шуму, деякі медикаменти при підвищеній чутливості до них можуть викликати СНТ; короткочасна зміна кровообігу може призвести до порушення обмінних процесів у внутрішньому вусі.


Здавлення нерва в кістковому тунелі внутрішнього слухового проходу, через який він прямує до мозку, може призвести до СНТ. При цьому зниження слуху спостерігається тільки з одного боку, а так як у цьому тунелі разом зі слуховим нервом проходять також вестибулярний та лицьовий нерви, може спостерігатися порушення та їх функції.


Розрив або спазм будь-якої з кровоносних судин, що кровопостачають слуховий нерв і слухові шляхи в мозку, може призвести до порушення кровообігу та здавлення нерва. Це призводить до раптової часткової або повної втрати слуху, появи шуму у вусі. Після того як кров'яний потік розсмокчеться, стан може трохи покращити або залишитися без змін. Подібне явище найчастіше спостерігається з одного боку. У тих випадках, коли є подібний судинний криз, це не означає, що захворювання прогресуватиме або поширюватиметься на інше вухо.


СНТ, пов'язана з мозком

Захворювання, які можуть призводити до стискання або порушення кровообігу на будь-якій ділянці слухового шляху в мозку (від місця входження слухового нерва до кори головного мозку), спричиняють зниження слуху. У більшості випадків слух знижується з одного боку та супроводжується іншими неврологічними симптомами, що дозволяє запідозрити характер захворювання.


ПОРУШЕННЯ СЛУХУ

Про зниження слуху говорять у разі підвищення середніх порогів слуху більш як на 20 дБ на частотах 0,5; 1; 2 і 4 кГц на стороні краще вуха, що чує, за даними порогової аудіометрії (критерій Міжнародної асоціації аудіологів). Двостороннє асиметричне порушення слуху слід класифікувати за станом краще вуха, що чує. Про порушення слуху у дорослих говорять при підвищенні порогів більш ніж на 40 дБ, а в дітей віком – більш ніж на 30 дБ.


Існує Міжнародна класифікація приглухуватості, затверджена ВООЗ (1997). Порушенням слуху вважається підвищення порогів слуху за даними аудіометрії більш ніж 10 дБ, легким порушенням слуху – підвищення порогів на 10-25 дБ. І ступеня приглухуватості відповідає підвищення порогів слуху на 26-40 дБ, ІІ ступеня – підвищення порогів на 41-55 дБ, ІІІ ступеня – на 56-70 дБ, ІV ступеня – на 71-90 дБ. Підвищення порогів більш ніж на 91 дБ свідчить про глухоту.


Клінічно виділяють вроджену та набуту СНТ та глухоту. Придбана СНТ може бути раптовою, гострою та хронічною. Раптова СНТ це зниження слуху, що розвивається протягом доби. Гостра СНО – зниження слуху, що розвивається протягом 1-3 діб.


Хронічна СНТ у свою чергу може бути стабільною, прогресуючою та флюктуючою. З боку ураження СНТ ділиться на односторонню та двосторонню (симетрична та асиметрична).


ВРОДЖЕНА СЕНСОНІВРАЛЬНА ТУГОВУХІСТЬ

Причинами вродженої СНТ можуть бути генетичні аберації, аномалії будови внутрішнього вуха, інфекції, тератогенні фактори, інтоксикація (у тому числі медикаментозна), судинна патологія та інші. На 1000 нормальних пологів народжується одна глуха дитина. Ще у 2-3 дітей із 1 тис. повна глухота розвивається на першому році життя.


При вродженій глухоті у 20% випадків виявляється аномалія кісткової капсули та перетинчастого лабіринту. 50% випадків уродженої СНТ мають генетичну природу. З них 80% успадковуються за рецесивним типом і 20% - за домінантним.


СКРИНІНГ ВРОДЖЕНОЇ СНТ І ГЛУХОТИ

Визначення вродженої СНТ та глухоти може здійснюватися вже у пологовому будинку за допомогою реєстрації отоакустичної емісії (ОАЕ) або коротколатентних слухових потенційних викликаних (КСВП). У Європі близько 20% новонароджених піддаються скринінгу зі слуху.


ПРИДБАНА СЕНСОНІВРАЛЬНА ПРИГУХІСТЬ

Причинами набутої СНТ можуть бути місцеве та регіонарне порушення кровообігу, вірусна інфекція, травма (баротравма, вибух, травма голови, операція на вусі, перилімфатична фістула), судинні аномалії, новоутворення, системні (отосклероз та ін.), аутоімунні та нейродегенера будови скроневої кістки, органічні захворювання головного мозку, інтоксикація (медикаментозна, бактеріальна та ін.) та інші. Слід особливо згадати про ототоксичні препарати, які можуть спричинити пошкодження внутрішнього вуха. До них відносяться в першу чергу аміноглікозидні антибіотики (гентаміцин, стрептоміцин, канаміцин, амікацин, нетроміцин та ін), хінін та його похідні, саліцилати (ацетилсаліцилова к-та та ін), петльові діуретики (фуросемід та ін.) які застосовують як хіміотерапію при лікуванні онкологічних захворювань.


При підозрі на кохлеарну форму отосклерозу слід проводити високодозвільну комп'ютерну томографію скроневих кісток, яка дозволяє побачити осередки остеопорозу навколо та всередині капсули равлика.


При підозрі на органічну патологію головного мозку або пухлину мостомозочкового кута слід проводити магнітно-резонансну томографію головного мозку з прицільним дослідженням акустико-фаціального пучка. Характерним симптомом акустичної невриноми є одностороння прогресуюча СНТ.

У разі підозри на генералізовану вірусну інфекцію слід проводити вірусологічне дослідження крові на наявність IgG та IgM до вірусів герпесу 1 та 2 типу, цитомегаловірусу та вірусу Епштейна-Бара. Коли є підозра на аутоімунний характер СНТ, слід проводити імунологічний аналіз крові на присутність антитіл до білка мієліну.


МЕДИКАМЕНТОЗНЕ ЛІКУВАННЯ ГОСТРОЙ І РАПТОЮ ІДІОПАТИЧНОЮ СНТ

Найчастіше своєчасно розпочате лікування гострої та раптової СНТ дозволяє повністю відновити слух. Лікування має проводитися у вигляді курсу інтенсивної терапії в умовах стаціонару та повного спокою, оскільки втрата слуху – це серйозне захворювання нервової системи. Якщо лікування розпочато у перші 1-3 дні захворювання, зазвичай вдається відновити слух повністю. Якщо лікування розпочато через 1 тиждень після СНТ, відновити слух вдається лише у половини хворих. У тих же випадках, коли лікування починають через 2 тижні і більше після виникнення приглухуватості, відновити слух вдається дуже рідко.


На першому етапі протягом 3 днів вводиться внутрішньовенно струминно повільно висока доза Ноотропілу 12 г (60 мл). Після введення Ноотропілу хворий повинен залишатись у лежачому положенні протягом 2 годин під наглядом медперсоналу. Іноді вже під час введення препарату у хворих відзначається зникнення шуму у вусі та відновлення слуху. Після третього введення Ноотропілу проводиться контрольна аудіометрія. Якщо відзначається відновлення слуху, на цьому лікування припиняється та хворий виписується зі стаціонару. Якщо ж слух не відновився, переходять на другий етап лікування.


Другий етап медикаментозного лікування гострої та раптової СНО включає використання Кавінтону в дозі 2 мл внутрішньовенно крапельно, розведеного на 200 мл фізіологічного розчину протягом 10 днів. Наприкінці крапельниці вводять Ноотропіл у дозі 20 мл внутрішньовенно струминно повільно. Одночасно призначають Солкосерил у дозі 5 мл внутрішньом'язово, Кокарбоксилазу в дозі 100 мг внутрішньом'язово, Церебролізин по 1 мл парамеатально, кисневі інгаляції 2 рази на день протягом 10 днів та гірудотерапію (5 сеансів на соскоподібний відросток через день).


Третій етап лікування проводиться амбулаторно у домашніх умовах. У цей період призначають Ноотропіл у дозі 0,8 г 3 рази на день протягом 3 місяців. та один із судинноактивних препаратів (бетасерк, кавінтон, стугерон, циннаризин, предуктал, танакан, оксибрал та ін.). Після закінчення курсу лікування проводиться аудіометричний контроль, який потім повторюють кожні 6 міс. протягом 2-х років.


У тих випадках, коли гостра СНТ виникає на тлі вірусної інфекції, призначають дезінтоксикацію у вигляді внутрішньовенного краплинного введення розчину Реосорбілакту 200 мл протягом 5 днів і одночасно проводиться противірусна терапія препаратами Ацикловір (Зовіракс) або Варацикловір. Ацикловір призначають у дозі 10 мг препарату на кг ваги хворого на добу, розділені на 3 прийоми. Препарат вводять внутрішньовенно крапельно протягом 10 днів. Одночасно призначають кортикостероїдні препарати (Дексаметазон або Преднізолон) протягом 2-3 тижнів, починаючи з максимальних доз, які поступово знижують до їх скасування.


Лікування аутоімунної прогресуючої хронічної СНТ проводиться тривалими курсами (близько 1 міс) кортикостероїдної терапії. Наприклад, можна застосувати Дексон (Дексаметазон), який призначають у дозі 2 мг 3 рази на день протягом першого тижня, потім дозу поступово знижують і призначають 1 мг 3 рази на день протягом 2-го тижня, 0,5 мг 3 рази на день день протягом 3-го тижня, 0,5 мг 2 рази на день протягом 4-го тижня, та 0,5 мг на добу протягом 5-го тижня.


Лікування кохлеарної форми отосклерозу, що проявляється прогресуючою хронічною СНТ, проводять препаратом Фосамакс, який призначають у дозі 10 мг на добу за півгодини до їди протягом 6-12 місяців. Одночасно призначають препарати кальцію з розрахунку 0,5 г кальцію на добу.


При стабільній хронічній СНТ медикаментозне лікування не проводиться. У плані реабілітації слуху найефективнішим засобом цих пацієнтів є слухопротезування з допомогою сучасних слухових апаратів.


СЛУХОПРОТЕЗУВАННЯ

Слухопротезування є єдиною можливістю покращення слуху у пацієнтів із СНТ та пресбіакузисом. Слухопротезування проводиться за допомогою сучасних слухових апаратів (СА), які підбирають, налаштовують та обслуговують у спеціалізованих центрах. СА підбирають на підставі даних аудіометрії та суб'єктивних відчуттів пацієнта. До кожного апарату виготовляється індивідуальний вушний вкладиш формою зовнішнього слухового проходу та вушної раковини. Реабілітація слуху за допомогою СА процес тривалий, що потребує певного періоду звикання (адаптації), який може розтягнутися у деяких пацієнтів на 3-6 місяців.


ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ

В останні роки успішно проводиться хірургічне лікування хронічної СНТ та глухоти, яке відноситься до складного слухопротезування. При цьому використовуються складні системи слухових апаратів, що імплантуються. При хронічній СНТ застосовуються системи ВАНА, Vibrant Soundbridge, Esteem, Carina, що імплантуються, а при сенсоневральній глухоті проводиться реабілітація слуху за допомогою кохлеарної імплантації. На відміну від традиційних СА імплантовані системи дозволяють досягти кращої якості звуку, що передається, що відрізняється відсутністю спотворень і ефекту зворотного звукового зв'язку, поліпшенням розбірливості мови в шумній обстановці, а також підвищенням комфорту для користувача системи. При цьому відсутній ефект оклюзії (закриття) зовнішнього слухового проходу, не порушується його вентиляція та гігієна, а також відсутній контакт шкіри зовнішнього слухового проходу з стороннім тілом, яким є вкладиш традиційного СА.


ВАНА

BAHA – bone anchored hearing aid – кістково-інтегрований СА. Принцип застосування цього СА ґрунтується на концепції остеоінтеграції, яка передбачає безпосередній прямий контакт між життєздатною кістковою тканиною та імплантом. У Європі виробляється близько 10 імплантацій системи ВАНА на 1 млн жителів щорічно.


Система ВАНА складається з двох частин: імплантована частина є титановим штифтом, який вживлюється в луску скроневої кістки позаду вуха, і зовнішня частина, що одягається на штифт, являє собою завушний мовний процесор.


Показання для застосування системи ВАНА є хронічний гнійний середній отит з кондуктивною або змішаною формою приглухуватості, коли відсутня можливість поліпшення слуху після проведення реконструктивних операцій, а застосування стандартного СА неможливе внаслідок інфікування середнього вуха; двосторонні вроджені аномалії розвитку зовнішнього та внутрішнього вуха; небажання чи неефективність традиційного слухопротезування. Операція показана у випадках, коли пороги кісткового звукосприйняття не перевищують 45 дБ, а повітряного звукопроведення становлять не більше 60 дБ.


Операція провадиться під загальним наркозом. Тканини завушної області використовуються для формування ложа штифта, що імплантується. Пацієнт госпіталізується на 7-10 днів і може розпочинати роботу через 1-2 тижні після виписки. Штифт закривається спеціальним протектором протягом 1 місяця. Мовний процесор активується через 1 міс. після операції. Повне загоєння рани та відновлення шкіри завушної області здебільшого настає через 3 місяці.


Vibrant Soundbridge

Vibrant Soundbridge – вібруючий звуковий міст – це частково імплантована система, що дозволяє відновити слух при середньому та тяжкому ступені СНТ, що є альтернативним традиційним СА.


Система Vibrant Soundbridge складається із двох частин. Імплантована частина є вібруючою головкою, яка кріпиться на ковадлі під час операції на вусі. Механічна коливальна енергія за допомогою вібруючої головки передається безпосередньо на слухові кісточки, минаючи зовнішній слуховий прохід та барабанну перетинку. Зовнішня частина представлена ​​аудіопроцесором із підсилювачем, який кріпиться у завушній області над імплантом. Це повністю цифрова система. Застосовується система Vibrant Soundbridge у пацієнтів із нормальною будовою середнього вуха та порогами кісткового звукосприйняття до 80 дБ при розбірливості мови не менше 50 %.


Пацієнта зазвичай госпіталізують на 7-10 днів, а ще через 7-10 днів він може розпочати роботу. Повне загоєння настає через 8 тижнів. У цей же час здійснюється підключення та налаштування процесора.


Esteem, Carina

Слухові системи Esteem і Carina відносяться до повністю невидимих ​​СА, що імплантуються, у яких і мікрофон, і акумулятор, і процесор є вживлюваними за допомогою операції частинами. У слуховій системі Esteem мікрофоном служить барабанна перетинка, яка сприймає звуки і передає їх на пристрій. У слуховій системі Carina мікрофон знаходиться під шкірою скроневої області. Апарати забезпечені пультом дистанційного керування, який дозволяє змінювати параметри системи і відключати її в разі потреби. Кожні 4-6 років потрібно замінити акумулятор за допомогою хірургічного втручання. Показаннями для застосування цих слухових систем є стабільна хронічна СНТ з порогами слуху 35-85 дБ.


Для операції пацієнт госпіталізується на 7-10 днів і ще через 7-10 днів може розпочати роботу. Підключення та налаштування процесора здійснюється через 2 міс. після операції.


Кохлеарна імплантація

Під терміном "кохлеарна імплантація" зазвичай мають на увазі вживлення електродних систем у внутрішнє вухо з метою відновлення слухового відчуття шляхом безпосередньої електричної стимуляції аферентних волокон слухового нерва. Операція показана хворим із повною глухотою, коли пороги слуху перевищують 90 дБ. Це єдиний спосіб ефективної реабілітації слуху та мови у дітей, які народилися глухими, і у дорослих, які втратили слух у результаті різних захворювань.


Кохлеарний імплант складається із двох частин. Внутрішня імплантована частина представлена ​​приймачем-стимулятором з багатоканальними електродними гратами, які вводяться під час операції у внутрішнє вухо (равлик). Сучасні системи кохлеарних імплантів Nucleus фірми Cochlear мають 22 канали, а системи Combi 40+ фірми MedEl – 12 каналів. Зовнішня частина представлена ​​мовним процесором, які бувають двох типів: завушний та кишеньковий. Мікрофон мовного процесора вловлює звук, перетворює в електричний сигнал і відправляє в процесор. Мовний процесор вибирає корисну звукову інформацію, кодує її та посилає на котушку передавача. Котушка, що передає, посилає закодовану інформацію у вигляді ВЧ сигналу через шкіру до приймача-стимулятора. Приймач-стимулятор перетворює закодовану інформацію на електричний сигнал. Електричні сигнали надсилаються відповідним електродам в електродних гратах для стимуляції волокон слухового нерва.


Пацієнт зазвичай госпіталізується на 7-10 днів і може розпочати роботу через 1-2 тижні після виписки. Повне загоєння порожнини всередині вуха настає через 1 місяць. Активація імпланту та перше налаштування проводяться через 1 міс. Повторні налаштування протягом першого року виконуються кожні 3 місяці. Реабілітація слуху у дітей із вродженою глухотою займає кілька років і потребує інтенсивних регулярних занять із сурдопедагогом як до операції, так і після. Ефективність кохлеарної імплантації залежить від ступеня розвитку мовних навичок у дитини до операції, тривалості користування СА та віку, в якому настала глухота та проведена операція. Оптимальним віком для проведення операції у дітей, що народилися глухими, є вік 1-3 роки. Проведена в цьому віці операція дозволяє розвинути у дитини слух і мовлення через 2-3 роки після операції до рівня їх однолітків, що нормально чують, що дає можливість надалі відвідувати загальноосвітні дитячий садок і школу.


ЯКІ НАСЛІДКИ МОЖЕ МАТИ ОПЕРАЦІЯ

Будь-яка операція на вусі може призвести до появи наступних симптомів.


Порушення смакових відчуттів та сухість у порожнині рота

Порушення смакових відчуттів і сухість у ротовій порожнині зустрічаються досить часто після операцій на вусі і проходять через кілька тижнів після операції. Однак у деяких пацієнтів ці порушення залишаються на більш тривалий час.


Шум у вусі

Шум у вусі (шум у голові) часто є у пацієнта до операції і, як правило, є короткочасний шум після операції. Він може тривати протягом 1-2 місяців і поступово зменшуватиметься в міру поліпшення слуху. Якщо слух не покращуватиметься або погіршиться, при цьому шум може також зберегтися або посилитися.


Оніміння вуха

Тимчасове зниження чутливості шкіри у вусі та навколо нього – часте наслідок операцій на вусі. Оніміння може охопити все вухо і триватиме близько шести місяців.


Дренажі позаду вуха

Під час операції хірург може вивести за вухо дренажні трубки. Необхідність у цьому прийомі який завжди очевидна перед операцією. У тих випадках, коли це необхідно, трубки виводяться через шкіру в завушній ділянці та після операції через них вводяться лікарські препарати протягом від 1 до 10 днів і відводиться рановий ексудат протягом 2-3 днів після операції.


ОПЕРАЦІЙНИЙ РИЗИК ТА УСТАЛЕННЯ

На щастя, при операціях на вусі з приводу хронічної СНТ та глухоти серйозні ускладнення трапляються рідко.


Запалення вуха

Як правило після операції має місце асептичне запалення вуха та м'яких тканин завушної області з набряком та болем. Іноді це може призвести до повільного загоєння операційної рани та поганого приживлення імпланту. У деяких випадках може знадобитися повторна операція, щоб зупинити запалення.


Запаморочення

У перші дні після операції може спостерігатися запаморочення, пов'язане з набряком у вусі та реакцією внутрішнього вуха на операцію. Протягом першого тижня може також спостерігатись невелика нестійкість (порушення рівноваги). У поодиноких випадках ці явища можуть бути тривалішими.


Параліч обличчя

Шлях лицевого нерва проходить через вухо. Він знаходиться поряд зі слуховими кісточками, і залягає в стінці барабанної порожнини та соскоподібного відростка. Рідкісним післяопераційним ускладненням втручання на вусі є короткочасний параліч однієї половини особи. Це може відбуватися у разі, якщо нерв проходить у невластивому йому місці або при набряку нерва, який зазвичай розвивається спонтанно, особливо при порушенні цілісності стінки каналу лицьового нерва.


У дуже поодиноких випадках лицьовий нерв може бути пошкоджений під час операції. У такому випадку може проводитися декомпресія (розкриття каналу лицьового нерва навколо місця пошкодження) або пластика лицьового нерва: або він зшивається з іншим нервом-донором (зазвичай з під'язичним нервом), або в пошкоджену ділянку вшивається фрагмент, для чого використовується трансплантат підшкірного шийного нерва . Параліч обличчя після такої операції поступово починає проходити через 6-12 місяців, після чого залишається невелика слабкість м'язів обличчя. При цьому може виникнути ускладнення з боку ока, що потребує лікування у офтальмолога.


Гематома

У поодиноких випадках виникає гематома (скупчення крові під шкірою). Іноді для її видалення може знадобитися операція.

Ускладнення, пов'язані з мастоїдектомією


Сплив спинно-мозкової рідини (рідини омиває мозок) є вкрай рідкісним ускладненням. І тут може знадобитися реоперація.


ТРАНСПОРТ

Через два тижні після операції ви зможете керувати автомобілем та літати літаком, користуватися метро.


ВИСНОВОК

Слухова система є одним із найтендітніших і чутливих систем організму людини. Вона безпосередньо пов'язана з центральною нервовою системою і, таким чином, слух безпосередньо залежить стану нервової системи. Лікування гострої СНТ повинно проводитись у порядку екстреної допомоги. Лікування хронічної прогресуючої СНТ повинно проводитись залежно від етіології захворювання. Слухопротезування є найбільш ефективним способом реабілітації слуху та мовлення у туговухих та глухих людей.


Інститут отоларингології ім. проф. О.І.Коломійченка АМН України

Відділ мікрохірургії вуха та отонейрохірургії


Матеріал підготовлений:

Професор СУШКО Юрій Олександрович Д.М.Н. БОРИСЕНКО Олег Миколайович
К.м.н. МІЩАНЧУК Ніна Сергіївна, К.м.н. СРІБНЯК Ілона Анатоліївна
К.м.н. ПОЛІЩУК Григорій Сергійович, СЕРБІН Галина Станіславівна
ПЕДАЧЕНКО Анастасія Євгенівна



Останні пости

Дивитися всі

ЕПЕНДІМОМА

Епендимома - це нейроектодермальна пухлина, що виходить з клітин епендими, що вистилає шлуночки головного мозку і центральний канал спинного мозку. 70% епендимом у дітей розвивається в IV шлуночку, 20

САРКОМА

Саркома – злоякісні неепітеліальні пухлини різного гістогенезу. Найчастіше зустрічаються у молодому віці. Розрізняють ангіосаркому - пухлину судинної тканини; міосаркому - м'язової тканини; остеосарко

ЛІМФОГРАНУЛЕМАТОЗ

ЩО ТАКЕ ЛІМФОГРАНУЛЕМАТОЗ? Лімфогранулематоз (лімфома Ходжкіна, хвороба Ходжкіна) - це онкологічне захворювання лімфатичної системи, при якому в лімфоїдній тканині при мікроскопічному дослідженні знах

コメント


bottom of page